Землею моїх пращурів, моєю отчиною є Донеччина. Цей мальовничий край у давні часи називали Диким полем. Тут жили скіфі й сармати, хазари і кіммерійці, таври й роксолани. Саме на цій землі виник славнозвіний індустріальний регіон з гордим іменем – Донбас, що відкрив свої скарби людям.

Вугілля, сіль, руда, глина, піски, крейда, гіпс, граніт, кремінь, фосфорит, базальт, свинець – усе це тільки частина тих багатющих покладів, що приховані у підземеллях Донеччини! Тож недарма кажуть, що в надрах Донецького кряжа схована вся таблиця Менделєєва!

Немов душею п’ю твого труда весну я

У радості степів, у гомоні дібров!

І музику гудків твоїх я знову чую,

Донеччино моя, життя мого любов!

В.Сосюра

Пишаюся тим, що мій край – то не лише індустріальна перлина. Скільки тут яскравих куточків, серед яких є й заповідні! Тут можна сховатися від міського гомону, набратися сил, відпочити душею.

Лісопарковий заповідник "Святі гори” – це те місце, куди мені хочеться повертатися знову і знову. Тихі води Сіверського Дінця, його високі крейдяні береги, що поросли хвойними і листяними деревами, велич монастирських церков і прозоре повітря, яким неможливо надихатися, - усе це манить, спокушає мене щовесни, примушуючи покинути місто й полинути сюди.

Та не тільки чарівною природою славний мій Донбас. Найголовнішим багатством Донеччини вважаю людей - моїх рідних краян. Це вони будували заводи і шахти, зводили школи, розбудовували залізничний транспорт. Це вони піднялися на боротьбу з фашизмом, звільнивши мій край від окупантів. Це вони одразу після війни стали добувати вугілля, виплавляти метал, виробляти машини і вирощувати хліб. Неймовірно! Скільки титанічної праці лягло на ваші плечі, мої земляки! Низько вклоняюся, схиляю голову й щиро дякую вам за звитягу й героїзм. 

З пошаною і вдячністю до минулого сучасний Донбас крокує у грядуще. Я переконана, що наш регіон, щедрий на мужніх шахтарів і металургів, залізничників і хліборобів, будівельників і моряків, буде розвиватися і творчо процвітати й у майбутньому.