|
* * *
Вночі про тебе місяць ніжно шепотів.
Мрійливий вітер пастораль заграв на арфі.
Я
раптом вдалині почула дивний спів,
Побігла по алеї, кутаючись в шарфі...
І
ось я зовсім не торкаюся землі,
Злетіла – і лечу, мов птаха вільна.
Перемогти зумію всі страхи, болі.
Я
не боюсь зими, тепер я сильна!
З-за хмар небесних виступає ангел білий,
Кладе
в мої долоні дзеркальце своє.
"Коханий, де ти? Де ти, милий?”
Дивлюся у свічадо – там ім’я твоє...
Ранковий промінь на подушку ляже.
Прокинусь я. Відчую серцем, що весна.
Світлина на столі мені розкаже:
"То
був лиш сон, коханая моя!”
*** Вальсує у повітрі лист кленовий.
У
вирій знову відлітають журавлі.
Їм грає серенаду дощ ранковий.
Вони
ж привіт останній шлють своїй землі.
На
поле тихо срібний килим ляже.
Повіють вітри буйні, крижані.
Завія дивну казку Арктики розкаже.
Злетять букетом синім півночі вогні.
А потім півень сонечко розбудить.
Нагріє промінь змерзлу землю навесні.
І
пролісок з-під снігу пробиватись буде.
Кленочок ніжно посміхнеться уві сні.
| 
