Матч смерті

Подіями зі мною поділився один із німецьких футбольних гравців – капітан команди «Flakelf».

Було це влітку 1942 року. Німецькі війська нещодавно ввійшли до Києві. Памятаю все, неначе це було вчора. До нас у намет зайшов кремезний чолов’яга, що був нашим унтер-офіцером, та повідомив про те, що сьогодні відбудеться матч команди «Динамо», гравцями якої були радянські військовополонені. Ми швидко зібралися, поснідали та пішли в роздягальню. Щойно я увійшов до роздягальні, як до мене підійшов полковник Хейнз. Він наказав виграти матч за будь-яку ціну. Це була людина жорстокіша за диявола! Кажуть, що він убив свого сина за те, що він не підкорився фашистському політичному режиму.

Наша команда вийшла на поле, а в цей час полковник Хейнз пішов до роздягальні супротивників. Він попередив їх про те, що вони будуть розстріляні у випадку перемоги.

Приблизно за десять хвилин команда «Динамо» вийшла на поле. Я наказав Себастьяну тримати  правий фланг захисту, бо нападники швидко могли б пройти про ньому та легко забити м’яча. Наша команда привітала їх гаслом «Хайль!». Вони ж відповіли: «Фізкульт-привіт!» Ми потиснули руки одне одному. Я з капітаном динамівців підійшов до судді, щоб вибрати сторони воріт у першому таймі.

Тайм розпочався… Першими відкрили рахунок ми, завдяки зусиллям Фелікса та Ганса. Але гра була настільки важкою для нас, що за п’ять хвилин рахунок уже було зрівняно. Ми намагалися витримати навалу атак, але ще до перерви нам встигли забити два м’ячі. Це дуже розсердило полковника, він почав кричати та сваритися.

Наші гравці порадилися між собою та вийшли на другий тайм з новими силами. Що ж до динамівців, то по їх обличчям було видно, що цей матч нам не виграти.

Другий тайм розпочався… Майже десять хвилин м’яч перелітав то від одного штрафного майданчика, то до другого, але за рівної боротьби ми все ж змогли зрівняти рахунок. Гравці супротивника зібрали всі зусилля та забили нам ще два м’ячі. Той матч ми програли.

Підійшовши до капітана команди «Динамо», я привітав його. Він, нічого не відповівши, пішов до своїх товаришів. Ми не розуміли, чому вони не радіють? Адже вели запеклу боротьбу та перемогли!

Потім до нас підійшов Хейнз і сказав, що команда супротивників буде розстріляна, бо він їх про це попереджав. Коли нам повідомили про це, ніхто навіть не міг збагнути, чому вони не програли? Чому? Від цього залежали їхні життя! Невже їх не лякала смерть?! Гравців нашої команди здивувала надзвичайна мужність, хоробрість та сила волі радянських військовополонених.

Полковник Хейнз наказав розстріляти всіх динамівців. Наказ був виконаний. Матч смерті запам’ятався мені на все життя.