Сезон полювання або повчальна історія

про "господарів природи”

І

     Легкий сизий туманець плавно піднімався догори над Сіверським Дінцем. Прокидався ранковий ліс: у густій траві тихенько цокотіли коники, розповідаючи про нічні пригоди; на молоденьких берізках тріскотіли сороки-щебетухи; лимонні метелики перелітали з квітки на квітку. Роса поблискувала на сонці кольоровою райдугою. Лагідне сонячне проміння пробиралося крізь густі крони дерев. Здавалося, ніщо не може порушити цієї ранкової лісової гармонії.

     На узліссі стояла невеличка дерев’яна сторожка лісника Семена. Щоранку він виходив з неї, босоніж біг до річки й пірнав у стрімкий потік ріки.

     Цього разу Семен, як і всі лісові мешканці, пробудився від раптового різкого звуку. Так, він не помилився. Це був постріл. Стріляли десь неподалік. "Напевно, хтось із зальотних, - подумав лісник. – Інакше не стали б тут стріляти.” 

     Похапцем він одягнув свою форму, узяв рушницю й побіг на постріл. Майже п’ять років уже служив він у заповіднику, знав усі стежки, галявини, яруги. Семен умів розпізнати будь-яку рослину чи звіра в тутешніх лісах.

     Останнім часом доводилося ліснику стикатися з браконьєрами часто. Зовсім знахабніли: б’ють звіра ні за що, рибу глушать; відкривають сезон полювання тоді, як їм заманеться.  

     Наближаючись до дубового гаю, Семен помітив великий автомобіль, схожий на джип, обабіч піщаної дороги.

У машині нікого не було. Десь неподалік почулися чоловічі голоси.

 - Казав тобі – стріляй відразу! Ну, ти і йолоп!      

 - Стули пельку. Навчи краще свою жінку борщ варити!

 - Мужики! Дивіться – кров! Мабуть, все ж таки Ванюха влучив. Можемо ще наздогнати, - почувся третій голос.

    Раптом заревів мотор машини. Троє браконьєрів вмить обернулися на звук. Семен під’їхав до незнайомців на їхньому джипі.

   - Тобі що жити набридло, чоловіче? – почав гримати той, якого називали Ванюхою.

  - Давай вилазь з машини, мужик. Ти вже приїхав! – закричав другий.

   Семен не поспішаючи вийшов з автівки. Обличчя його було серйозне, здавалося, що він почувається абсолютним господарем ситуації. Впевнено і спокійно лісник відповів:

  - Завершуйте полювання! Сезон розпочнеться в листопаді і не в зоні заповідника. Так що доведеться відповідати за законом.

  - Диви, як налякав! Це не ми вже поїхали?! – почав насміхатися перший.

  Усі нелюди зареготали диким, хижим сміхом, демонструючи свій рівень виховання та розумові здібності.

ІІ

   Маленькі смугасті поросята, перелякано рохкаючи, бігли за своєю матусею – великою дикою свинею. Її очі були налиті кров’ю. Здавалося, що зараз порве будь-кого захищаючи своє потомство. У неї був поранений бік, кров стікала на землю. Їй було дуже боляче, але зупинитися не могла – поросята в небезпеці.

   Відбігши на небезпечну від браконьєрів відстань, свиня зупинилася перепочити. Важко дихаючи, тварина завалилася набік. Маленькі беззахисні створіння оточили свою матінку. Вони не розуміли, чому свиня раптом лягла, припинила втечу від страшних істот з чорними палицями, що гучно бухкають.  Лютий жах примушував їх бігти вперед, але тікати без матері вони не могли.

   Кров сочилася з роз’ятреної рани, малі поросята тикалися мордочками до материних грудей, шукаючи розради, захисту й теплого молока. Але мати вже не відчувала ні їхніх ласкавих подихів, ні дитячого сопіння – такого рідного і милого рохкання своїх маленьких поросяток.

ІІІ

   Коли браконьєрів забирала патрульна машина, Семен думав про бідолашну дику свиню та її поросят. Чи жива?

Що станеться з маленькими? Пройшовши кілька кілометрів, лісник побачив сумну картину: велика дика свиня лежала на боці, а навколо неї - рідні смугастики.

   Побачивши людину, вони занепокоїлися й кинулися врозтіч, покидаючи свою матусю. Семен підійшов до свині. "Бідолашна! Якби не було поряд дітей, напевно б, дісталося тим покидькам! Тікала, рятуючи поросят своїх...”

    Тепер лісник знав, що поблизу поросята, яким потрібна допомога, захист і їжа. Щодня Семен підгодовував малечу.  Восени це вже були добрі, дебелі  поросята, здатні і втекти у разі небезпеки, і прогодувати себе.

    А він уже подбає, щоб "господарі природи” не потурбували їх даремно.