РИТОРИЧНІ ФІГУРИ
Теоретичні відомості
Риторичні фігури (гр. retorikos —
ораторський, красномовний) — особливі синтаксичні конструкції з
виразною авторською інтонацією, з яскравим емоційним забарвленням,
посилюють увагу читача, не вимагаючи від нього відповіді.
Риторичні фігури, пов'язані з відхиленням від певних комунікативно-логічних норм оформлення фрази.
До риторичних фігур відносяться риторичні звертання, запитання, оклики, риторичне окличне речення.
Художні функції риторичних фігур — виразити якесь сильне почуття, надати мові поетичності, жвавості.
Наприклад: —
Ой лишенько! Як той бідний Василько приб'ється в таку негоду!
(М.Коцюбинський); Тарас «...іде, плаче: — Що мені тепер робити на світі?
До кого звернутися за порадою?» (С. Васильченко); Спи спокійно, поете!
Ми тебе не забудем, Тарасе! (В.Сосюра).
«У сиву давнину із розвитком теорії ораторського мистецтва всі фігури, якими користувалися і оратори, і літератори, називалися риторичними.
Новітня риторика повертає цьому вислову його первинне повноцінне
значення. У радянському літературознавстві, у сучасних словниках,
енциклопедіях до риторичних фігур відносять вузьке коло зворотів —
риторичне запитання, риторичне звертання, риторичні заперечення,
риторичне ствердження. Дехто додає сюди ще анафору, епіфору, інші —
градацію, антитезу, гіперболу тощо. Справа тут не в щедрості одного чи
другого теоретика. Справа в тому, що немає абсолютно ніякої межі між
фігурами цими та іншими, які, очевидно, називаються поетичними фігурами.
Таке поняття вживане в теоретичних працях, а ось у словниках його
трактувати чомусь не беруться. Складність у тому, що ці вислови мають
різні вихідні позиції.
Поетичні фігури — це насамперед фігури, які вживаються в поезії.
Риторичний
— аж ніяк не означає лише те, що використовується в ораторській
практиці і не більше. Риторичний має певну доцільність, визначену
націленість. Оратор прагне переконати
аудиторію, поет — висловити
ідею образами, публіцист — написати доступної водночас глибоко, сатирик —
виявити дотепність. Весь той арсенал засобів прийомів, синтаксичних
форм і лексичних комбінацій, якими кожний із них досяває дбетдвленої
мети, є арсеналом риторичним» (За Б. Леськів).
Риторичне звертання
1. Риторичне звертання
— слово, словосполучення, що позначає особу, предмет, об'єкт будь-яких
властивостей, конкретний чи абстрактний, реальний чи видуманий, до якого
звертається автор у художньому творі.
2. Риторичне звертання — звертання письменника (часто в піднесеній формі) до свого героя, різцих предметів, явищ, читачів.
Наприклад:
Мій Милостивий! Чим я завинив,
Розгнівив чим твої правічні креси?
Давно б уже всі грішники воскресли,
Якби з них кожен докір твій іспив.
М. Чорновус
Мій давній друже! Мушу я з тобою
Розстатися надовго ...Жаль мені!
Леся Українка
Звертання
— типове явище ораторського мистецтва, однак до нього часто вдаються
поети, прозаїки, сатирики, а драматурги не можуть обійтися без цього
мовного засобу. За функціями у контексті може виконувати, крім своїх
специфічних, і всі ті риторичні призначення, що й звичайні фігури.
Синтаксично звертання виражаються іменником у називному або кличному відмінках.
Факт
звертання констатують також займенники й дієслово. Провести грань між
риторичними і нериторичними звертаннями буває просто неможливо.
Звертання у творчості Т. Г. Шевченка
«Тарас
Щевченко, може, більше, як хто інший з українських поетів,
послуговувався літературною формою звертання. Досить сказати, що лише в
поемі «Гайдамаки» вжито 167 звертань, при цьому за одиницю бралися цілі
гнізда, в яких з різною метою подано розширене звертання із прикладкою,
епітетами, із характеристикою оціночною, експресивно-емоційною та ін.
Як
ніхто інший наш великий поет мав право і всі підстави вести мову про
всенародне лихо — кріпацтво, введене в Україні російським
самодержавством, що тяжко гнітило народ.
А тому вся система поетичної
оповіді велася на крок ближче до народних устремлінь. Поет найчастіше
веде мову від першої особи (займенник Я вжито у «Кобзарі» 2856
разів). Звідси й необхідність, природна потреба частіше використовувати
форму звертання, Можна визначити одну характерну особливість усіх без
винятку звертань, що зустрічаються у «Кобзарі» — сильна експресивна
емоціональна та оцінна тональність. Як правило, звертання є в контексті
помітним емфатичним моментом.
«Це — злом, перехід в інтонаційній
організації мікроструктури тврру. Особливо в цьому плані виділяються
звертання чисто емоційного плайу» (За Богданом Леськів).
Наприклад: «Ой Боже мій милий». Близькими до цього є звертання такого типу:
Плач же, серце, плачте очі,
Поки не заснули,
Голосніше, жалібніше,
Щоб вітри почули.
«Думка»
Типове Шевченківське звертання пісенного характеру:
Грай же, море, мовчіть, гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькії, —
Така ваша доля.
«Тарасова ніч»
Приклад розгорнутого звертання-характеристики:
Ой талане, талане,
Удовиний поганий!
Чи ти в полі, чи ти в гаї,
Обідраний цигане,
З бурлаками гуляєш?
Звертання, заглушене через надмірну узагальненість:
Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята, і старчата —
Адамові діти.
«Сон». Комедія
Ще більш ускладнений випадок маємо у «Гайдамаках»:
Як небо блакитне — нема йому краю,
Так Душі почину і краю немає,
А де вона буде? Химерні слова.
Згадай же хто-небудь її на сім світі,
Безславному тяжко сей світ покидать.
Очевидно, Хто-Небудь тут є особа, до якої звертається поет. Зразок звороту, у якому ціле гніздо звертань:
Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!
Багато ти, батьку, у море носив
Козацької крові і ще понесеш, друже!
Червонив ти синє, та не напоїв.
«Гайдамаки»
Риторичні запитання
1.Риторичні запитання — це запитання, яке не вимагає відповіді і стверджує певну думку.
2.Риторичне питання — питання порушене не для того, щоб отримати відповідь, а з метою узагальнення очевидної думки. Наприклад:
Біда, коли тебе забуде брат,—
Та ще буває гірше востократ:
Коли тебе забуде друг. Подумай,
Чи це не тінь твоїх лякливих зрад?
Д. Павличко
Хіба вітрища навіжені
Затиснені наче віжки в жмені?
Я. Ткаченко
1)
У формі запитання висловлюється твердження: «Хіба вона дише для себе?
Хіба серце б'ється для неї? Хіба не все одно, коли те й друге стане, як
його не стане?» (Панас Мирний, «Морозенко»);
2) ставлячи риторичне запитання, автор сам відповідає на нього:
Де ж ти, Яремо, де ти? Подивися.
А він, мандруючи, співа,
Як Наливайко з ляхом бився.
Т. Шевченко, «Гайдамаки»
3) відповіді взагалі не може бути: «За що кара? за що мені муки? Кому я що заподіяв?» (Т.Шевченко).
Риторичні
запитання надають мові яскравого емоційного забарвлення і ставляться
для того, щоб привернути увагу читача до предмета зображення,
підкреслити важливість його.
Тренувальні вправи
І. Знайдіть у текстах риторичні фігури. Свою відповідь обгрунтуйте поясненням.
1. Думи мої, думи мої!
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас -
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Т.Шевченко
2. Хато, моя рідна батьківська хато!
Усім
найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Ти навчила мене змалку
поважати старших, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і
роботящим. Рідна хато моя! Давно я пішов від твого батьківського порога.
Та де б я не був, під якими високими дахами не жив, ніколи не забуду
твоєї стріхи, твоєї чистої стелі. Бо хіба може порядний син забути свою
матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ? (І.Цюпа)
ІІ. Укажіть, до яких фігур риторики вдаються автори таких поетичних рядків.
1. Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподівання і мрії
У життя вливається моє.
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе і прийду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
Хто тебе любовю обікраде,
Хто твої турботи обмине,
Хай його земне тяжіння зрадить,
Іх прокляттям безвість проковтне!
В.Симоненко
2. Народ мій є! Народ мій буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
В.Симоненко
3. Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як?
Чи в "монголах" і вмерти судила нам доля пихата?
Чи з могили забрати судилось нам наш переляк,
Що розцвів нам у душах смиренністю "меншого брата"?
В.Баранов
4. Гай-гай, моя фантазія печальна, -
Моя невірна любко чарівна...
Лиш відпусти тебе від серця до вікна,
Як ти летиш свобідна, безпричальна...
Гай-гай, моя фантазія печальна.
М.Вінграновський
5. Сеньйорита акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув у вас,
Але осінь зійшла на плечі,
Осінь, ви й осінній час.
М. Вінграновський |
