СИМВОЛ
Теоретичні відомості
1. Символ — предмет чи слово, що умовно виражає сутність якого-небудь явища.
2. Символ (symbolon — умовний знак) — заміна абстрактного або узагальнювального поняття конкретним образом.
3. Символ —
один із тропів, умовне позначення явища чи поняття іншим на основі
схожості для передачі стисло, образно, по можливості більш простою
формою певне почуття.
Наприклад: гроза — символ небезпеки, боротьби; весна — відродження, молодості; зима — вмирання, забуття; голуб — символ миру; хліб-сіль — символ гостинності; хрест — символ християнства; калина — символ вогню, сонця, безперервності життя, роду українців.
Символ
— образ, утворений на вертикалі мови способом актуалізації широкого
кола значень. Символом може стати лише конкретне поняття, що розширилось
у значенні. Символи, як і алегорія, щось об'єднують, узагальнюють, тому
до них завжди треба приставляти питання чого? Символ чого? Алегорія чого? Символи
постійно наявні в мові, але в пасивній формі, лише якась частина слів
стає загальновживаними символами, такими, що затверділи і стали знаками:
державна символіка (прапор, герб), національна символіка (атрибути
культури і побуту, які стали архаїчними і з часом перетворилися на
символи етнічної належності, наприклад, національний костюм і його
деталі, біла хата, вишиванка, шаровари — символи українського етносу).
Символи є різні: наукові, релігійні, мистецькі.
Символ
вживається й у фольклорі. Дерева і звірі у фольклорі символізують
людину в різних станах і проявах. Загалом символи в народній творчості
вживаються дуже широко. Це відпрацьована поетична мова, яка легко
тиражується, оскільки є загальнозрозумілою.
Символ
має викликати в нашій свідомості не тільки уяву про самого себе, тобто
про свою зовнішню форму, водночас і про зміст його значення. Символом
може бути названо і людину. Скажімо, Тарас Шевченко — символ України;
цілого народу, його плоті та крові; голосу України; істинно народного
поета; перемоги українського народу над фізичним і духовним кріпацтвом; нездоланності України; невмирущої слави.
Символічною
є назва, автобіографічної повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді
летять». Лебеді, які щороку відлітають на зиму в теплі краї, а потім
повертаються, символізують плин життя — пройшов
ще один рік. Вони також означають щасливе дитинство, чистоту
відродження. Ця повість має багато й іншиж символів, які є однією з
могутніх підвалин національної культури. Це і барвінок, і Богородиця, і
земля, і чоботи тощо.
Символи з фольклору перейшли і в літературу, допомагаючи письменникові охопити одним образом широке поле явищ дійсності.
Наприклад:
образ Прометея в «Кавказі» Т.Г. Шевченка виступає як символ
нескоренності, прагнення до волі. Він уособлює борця проти гноблення й
неправди. У творах І. Франка такими символами можуть виступати образи
каменярів, Захара Беркута.
Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів.
Давніми
символами, які. часто використовуються як символи, є назви всіх
атрибутів і явищ природи. Ріка, море, сонце, вітер, буря, дерево, квітка
символізують плинність життя; безмежність, широту життя; зміни, рух,
поривання; життя у витоках; красу. Загалом у символів є дуже відчутним
універсалізм. Він прагне об'єднати настільки широке коло явищ, що часто
втрачає береги.
Символ
багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний,
широкий, дає велику свободу тлумачень. Хоча в деяких випадках, алегорію
теж можна віднести до символу.
В
українській літературі, як і в інших літературах європейських країн,
існує течія під назвою символізм. Символісти-літератори прагнули
позбавити мистецтво суспільної сили, а для цього потрібно було
відмовитися від правдивого життя в типових образах. Таким чином,
існування течії символізму неможливе без мови символів.
Початки символізму
Символізм —
нереалістична течія зламу ХІХ-ХХ століть. Основна властивість —
освоєння «речей у собі» та ідеї, які знаходяться за межами чуттєвого
сприйняття. В основі естетики — символ (він повинен замінити конкретний
образ), віра в ірраціонально-магічну силу поетичного слова.
Романтики
почали вживати символ головним чином у мистецтві слова. Звертаючись до
релігійних діячів Середньовіччя, вони називали символи мовою, якою можна
говорити про Бога, про божественне. Романтики протиставляли символ
алегорії, яку взагалі відмовлялися вважати поезією. Продовжили цю
традицію символісти — представники літературного зламу ХІХ-ХХ століть.
Вони дали назву своєму напряму, щоб підкреслити особливе ставлення до
символу. Говорити мовою символів — це розповідати про одне і натякати водночас на щось глибше, важливіше, таємничіше.
Тому мову символів ще називали мовою натяків, мовою, яку розуміють лише
посвячені. Інші, не посвячені, думатимуть, що йдеться про звичайні,
буденні речі. Ось початок вірша Грицька Чупринки «Метеор»:
Никнуть, бліднуть ночі тіні,
Полотніє темний фльор —
В величезному падінні,
Весь в огні, в самогорінні
Ріже небо метеор.
То таємний дух творіння,
Провозвісник вищих сил ...
З
одного боку, поет змальовує хоч і дуже поетичне, але досить звичне
явище — падіння метеора, який згорає в атмосфері. Але при цьому автор
має на увазі ще щось, він навіть формулює, що саме, власне дає
визначення символу.
То таємний дух творіння,
Провозвісник вищих сил.
І
одразу картина набуває цілком іншого забарвлення і значення. Перед нами
не просто краєвид, а вищий (небо) і нижчий (земля) світ. Вищий світ є
духовним, таємничим, загадковим, світлим, він є противагою темному,
сонному, інертному світові землі. Вищий світ покликаний будити землю,
кликати її у свої висоти. Метеор — посланець вищого світу, він жертвує
собою заради землі, щоб освітити темний небосхил, покликати до іншого.
Перед нами вже не лише поетичне, а й глибоко філософське осмислення
життя.
Загалом осмислення
символів — це вже філософія, як ми переконалися. Тому символізм —
напрям, який спирався на глибоку і послідовну філософію.
Слід зазначити, що напрям символізму тісно пов'язаний із трактуванням тропу — із символом.
Тренувальні вправи
І. Укажіть символи, які наявні у наведених віршованих уривках:
1. Я в світ прийшов із маминого слова,
Пробився, наче із яйця пташа,
Та наді мною шкаралуща нова —
І в ній тепер жива моя душа.
То космосу яйце. Я бачу в ньому
Вогненні тріщини, коли заграє грім,
Та не дійду ніколи до пролому,
Що міг би стати виходом моїм.
Вертаюся до рідного порога,
Будую над собою укриття, —
Від матері до матері дорога —
Це просто називається — життя.
Д. Павличко
2. Ячмінь красується у полі —
І спів стихає солов'я:
Весна відходить. І поволі
Відходить молодість моя.
Відходить тихо за діброву,
Де кукуванням дзвонить рань.
Прощайте ви, мости кленові
Юнацьких зустрічей, прощань!
Промчались коні воронії
І не спинились на мостах
Кругами в'ються вітровії
І осідають на шляхах.
М. Стельмах
3. Жага плавби чуття мої збудила,
І вже мені турботи — не до сну
Вже поглядом обходжу долину —
Неспокій підхопив мене на крила.
Тривожуся. Ще атомні вогні
Вже блискавкою крешуть над тобою, —
О світе мій, як хочеться мені
Перепливти цю темінь громовую.
І. Гнатюк
4. Найвища місія Творця —
Сказати людям віще Слово
І запалити їх, серця
Вогнем прозріння і любові.
Забуть наймення слова «я»
І не залежним будь від слави.
Хай брудом обіллють до п'ят —
Знай. Є річки й цілющі трави,
В них воскресай — і знову в бій!
На кпини й зло — сердечне сяйво.
Він не тривкий, він просто біль.
Лиш правда завше всеосяжна.
Л. Сердунич
5. Мені без тебе восени — зима.
Одній без тебе, як весні без літа.
Ковтаю я сльозинки крадькома,
Обличчя мокре підставляю вітру...
І вічністю стає без тебе мить,
І в кришталі холоднім в'януть квіти.
І серце так нестерпно защемить —
Його без тебе нікому зігріти.
Н. Струтинська
II. Визначити символи: а) життя; б) небезпеки; в) краси у віршованих рядках із твору І. Кочерги «Свіччине весілля».
1. Завчасно ви глузуєте, панове,
Дивіться, як би свічка ця пожежі
Нам, бува, не наробила.
2.Є дівчина, якби сюди ввійшла —
Померкли б всі свічки та всі красуні.
3. І ось в крові, в багні весільня сукня,
І згасла свічка, як твоє життя.
III. Прочитайте повідомлення
ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЩО...
З
пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок — символ щедрого
врожаю й успішного завершення жнив. Закосичений маками, волошками,
калиною вінок прикрашав найкращу жницю — «княгиню», яка в парі з
хлопцем, що ніс останній сніп в оточенні дівчат — «дружок», ішла на чолі
громади до двору хазяїна. По дорозі співали пісень, у яких вшановували
обжинковий вінок. Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб
«заходив хліб за хліб», тобто щоб не було безхліб'я. «Княгиня»
передавала його до рук хазяїна, а громада просила за нього викуп —
«рублика на таночок». Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а
вінок вішав у хаті на стіні й зберігав до осені, щоб вилущеним із нього
зерном розпочати сівбу озимини.
Дайте відповіді на питання
1. Яка символіка вінка, що сплітали дівчата із пшеничних або житніх колосків? 2. Що символізувала прикмета докладання вінка на хлібину?
IV. У наведеному уривку віднайдіть одинадцять ознак символізму крил.
Крила
— це символ духовності, багатства, думки, емоційного піднесення,
могутності, незалежності й упевненості. У греків крила символізували
любов і перемогу. Давньогрецький філософ Платон вважав крила символом
розуму, їх зображують на взутті (як у Меркурія — вісника богів, охоронця
подорожніх і купців, бога торгівлі і прибутків), що означає здатність
до величезного духовного піднесення (Словник символів).
V.
Прочитайте повідомлення про значення слова «двері». Спираючись на зміст
тексту, утворіть словник значень символів цього слова.
СИМВОЛОМ ЧОГО МОЖУТЬ БУТИ ДВЕРІ?
Двері
— це предмет, яким можна зачинити чи відчинити отвір у будь-якому
приміщенні. Якщо приміщення не має дверей, нимИ не можна користуватися.
Ми починаємо розуміти, що за словом «двері» ховається довга історія
існування, і що з ними пов'язане надзвичайно широке коло понять: де
тільки немає дверей! І от ми, зрозумівши сутність предмета, вже кажемо:
двері у світ. Ми вживаємо двері в переносному значенні, тим самим
виявляючи розуміння прихованих абстрактних значень.
Отже,
двері є символом виходу, переходу, можливістю, життєвим шансом.
Згадаємо біблійне «Стукайте — і вам відчинять». Тут слово «двері»
настільки втаємничене, що навіть не назване. Людина завжди стоїть перед
якимись дверима, які є виходом в інший світ, той в який вона прагне
потрапити. Усе життя — це низка дверей. Двері в школу; в інститут, у
приміщення, які репрезентують різні щаблі суспільства, двері у вищий
світ, нарешті двері раю чи пекла після смерті (М. Крупа). |
